Слово "жаль" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЖАЛЬ1, жа́лю́, ч.

1. Важкий настрій, що викликається якоюсь невдачею, горем і т. ін.; сум, печаль, скорбота. І жаль, і горе, і коханнявсе заразом піднялось в її душі й неначе затопило всю її душу слізьми (Н.-Лев., II, 1955, 238); Ой із журби та із жалю.. Погуляю понад морем Та розважу своє горе (Шевч., II, 1953, 152); Великий жаль за рідною матір’ю проніс через усе своє життя Коста Хетагуров (Тич., III, 1957, 409).

◊ На [превели́кий] жаль, вставне словоспол. — виражає жалкування з приводу чого-небудь. На превеликий жаль, у мене нема знайомих в Кишиневі (Коцюб., III, 1956, 258); Дід зітхнув. На жаль, тут не було ніяких сумнівів: донька не повернеться (Ю. Янов., І, 1958, 562).

◊ Жа́лю́ додава́ти — збільшувати переживання, тугу, печаль. В Путивлі граді вранці-рано Співає, плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає (Шевч., II, 1953, 336); Жаль [живи́й] бере́ (взяв, пройма́є, пройня́в) [за се́рце]; Жаль огорта́є (огорну́в, обня́в) кого — стає дуже важко кому-небудь, охоплює туга, сум, почуття скорботи когось. Аж жаль бере, як розказать: З Овечок перше вовну драли, А далі м’яса забажали, Та й ну щодня Овець качать (Гл., Вибр., 1957, 97); Жаль пройняв Максима, як він побачив, що свого б’ють (Мирний, II, 1954, 129); Харитю живий жаль бере за серце (Коцюб., І, 1955, 16); Почав мій Данило в дорогу зряджатись. Такий-то жаль мене обняв, як проводила його за село (Вовчок, І, 1955, 63); Завдава́ти (завда́ти) жа́лю́ кому — засмучувати кого-небудь, наводити тугу, печаль на когось. Шумить діброва на горі, та тільки жалю мені завдає (Н.-Лев., II, 1956, 325).

2. Співчутливе ставлення до чийого-небудь горя, переживання; жалість, співчуття. Тільки в серці збиралась ненависть до Петра та жаль до Насті (Коцюб., І, 1955, 23).

3. перев. мн. Незадоволення з приводу чого-небудь: скарги, нарікання. Недомовлені гіркії жалі В рідній пісні почув я колись (Л. Укр., І, 1951, 349); Туди [в серце] складав він всі теплі слова, всі жалі і всі прощення, які мав пронести крізь найстрашніші вогнища війни (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 100).

◊ Ма́ти (чу́ти) жаль до кого — бути незадоволеним ким-небудь, нарікати на когось. Була дівка, як огірочок, а стала, немов черниця. Схудла, мовчить і до батька жаль має, А він чим винен? (Коцюб., II, 1955, 33): — Я чув жаль до себе, до вас, до матері (Коб., III, 1956, 228).

ЖАЛЬ2 , присудк, сл.

1. кого, чого. Про жалість (у 1 знач.), співчуття до кого-, чого-небудь; жалко, шкода. Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить (Укр.. присл.., 1955, 127); Жаль, жаль Енея-неборака, Коли його на міль, як рака, Зевес допустить посадить (Котл., І, 1952, 197); Лаврінові стало жаль молодої жінки (Н.-Лев., II, 1956, 326): // з інфін. і з спол. щ о. Про співчуття, що виникає внаслідок чого-небудь; жалко. Пеклись тут гарні молодиці, Аж жаль було на них глядіть, Чорняві, повні, милолиці (Котл., І, 1952, 140); Як вирветься сокира з рукПішла по лісу косовиця, Аж страх, аж жаль було дивиться (Шевч., II, 1953, 59); Добре, що ти маєш польські книжки, тільки жаль, що такий малоцікавий автор попався тобі (Коцюб., III, 1956, 152); // на когощо. Про почуття незадоволення, образи. Їй.. жаль на Гната, а ще більший жаль на Настю (Коцюб., І, 1955, 64); [Хвора:] Я знала тільки, що мені так жаль, Так жаль на ворогів і жаль на подоланих (Л. Укр., І, 1951, 119).

2. кого, чого і з спол, щ о. Про почуття смутку, журби; жалко, шкода. Сумно стало Максимові серед лісу; жаль йому стало своїх степів безкраїх (Мирний, II, 1954, 119); Адже й їй жаль, що вони розлучились (Коцюб., І, 1955, 26); — Червоная калинонька, А біленький цвіт; Ой чи не жаль тобі, Галю, Молоденьких літ?.. (Л. Укр., 1,1951, 323).

3. чого і з інфін. Про небажання витрачати, віддавати що-небудь, позбуватися чогось. — Сопілку даси.?Дам! — рішив Семен, хоч йому дуже жаль було сопілки (Коцюб., І, 1955, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 507.