ЖАР, у, ч.
1. Розжарене вугілля, що горить без полум’я. В хаті каганець блищить; Жар під піччю тліє (Бор., Тв., 1957, 61); Архітектор клопотався вже біля чайника, ставив його до жару в піч (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 190); * Образно. Вгорнула ліс волога мла. Згасила кленів жар… (Перв., І, 1958, 54); * У порівн. Квіти в ньому [вінку] гаптовані всіма барвами, горять, мов жар (Кучер, Чорноморці, 1956, 442).
◊ Чужи́ми рука́ми жар загріба́ти — непорядно користуватися результатами чужої праці. Я зостаюсь при моїй думці про «Громадський голос», себто, що дати на нього гроші, то все одно, що кинути їх у піч, сі панове, очевидно, хотять чужими руками жар загрібати, та ще щоб ті руки їм же платили (Л. Укр., V, 1956, 171); — Легко йому [паничеві] чужими руками жар загрібати (Гончар, Таврія, 1952, 413); Як (мов, на́че і т. ін.) на жару́ — те саме, що Як (мов, на́че і т. ін.) на жари́нах (див. жари́на). Сидить, як на жару (Номис, 1864, № 3190).
2. Сильне тепло, що йде від чого-небудь нагрітого або розжареного. День був палкий-гарячий, а до того сонячного жару піддавали ще й гармати свого (Мирний, II, 1954, 131); //рідко. Те саме, що жара́ 1. Вже надвечір, як став стухать жар, повертались ми у село луговиною (Стор., І, 1957, 144).
Паші́ти жа́ром — бути гарячим, розгаряченим, виділяти тепло. Потому наблизив [Гудзь] до нього [Андрія] свій безвусий червоний од пива вид, од якого пашіло жаром (Коцюб., II, 1955, 17); Розпечений за день степ пашить жаром і вночі (Собко, Шлях.., 1948, 28); Стволи гаубиць пашіли жаром від безперервної стрілянини (Кучер, Чорноморці, 1956, 37).
3. розм. Підвищена температура тіла при захворюванні. Мені сьогодні легше, жару нема і я навіть гуляв на балконі (Коцюб., III, 1956, 431); На другий день схопив його жар і кашель, кололо в грудях і в боці (Донч., III, 1956, 107); // перен. Про збуджений стан людини, який викликається хвилюванням, страхом і т. ін. У Солохи мороз і жар пробіг по тілу, серце застукало, думки помутнілися… (Мирний, І, 1954, 63); Недобрі здогади.. проймали Нелю то холодним дрожем, то хворобливим жаром (Вільде, Сестри.., 1958, 362).
◊ Обсипа́ти (обси́пати) жа́ром; Ки́дати (ки́нути, вкида́ти, вки́нути) в жар — сильно хвилюватися від неприємних переживань, страху і т. ін. Гната раз обсипає снігом, другий — жаром… Ах, це неправда!.. він не злочинець… (Коцюб., І, 1955, 76); Від цих думок враз обсипало [Данила] жаром (Смолич, Мир.., 1958, 34); [Ромодан:] Я під час пленуму нічого не відчував. Мене там кожну хвилину і в жар і в піт кидало… (Корн., II, 1955, 337).
4. перен. Про запальність, пристрасність, жагучість. В вищій гімназії я кинувся з жаром до читання всякої всячини (Фр., 1, 1955, 13); В твоїх словах, що ми в серцях лишили, пізнали ми любові й дружби жар (Сос., Солов. далі, 1957, 69).
◊ Дава́ти (да́ти) жа́ру — те саме, що жа́рити 3. Бився [полк] з поляками, по-простому, по-донбасівському.., молотобійці кували гранатами, газівники давали жару з гвинтівок (Ю. Янов., II, 1958, 209); — Факт, що мої вусачі [бійці] дали жару. А ти все кричав, що партачимо (Гончар, III, 1959, 62); Завдава́ти (завда́ти, задава́ти, зада́ти) жа́ру — провчати кого-небудь, сварити і т. ін. Чутно голоси з народу: «Ага! піймалися! Задасть тепер вам гуменя жару!» (Мирний, V, 1955, 81); Із жа́ру [та] в по́лум’я — те саме, що З вогню́ [та] в по́лум’я (див. вого́нь). Недавно на другій женився [Авлет], Та, бач, в рахунку помилився, Із жару в полум’я попав (Котл., І, 1952, 252); Піддава́ти (підда́ти, підсипа́ти, підси́пати) жа́ру — посилювати дію кого-, чого-небудь; надихати, спонукати до чогось. Слухай: Жару піддають — Автоматні черги б’ють (Гірник, Сонце.., 1958, 122); Не звісно, хто кому піддав жару: піч Марічці, чи вона печі: досить, що коло комина все кипіло (Коцюб., І, 1955, 265); Коли скрипка починала підсипати жару й лоскотати танцюристі жили, молодиця не витримувала, зривалась з призьби, як чорний птах, і кидалась в танець (Коцюб., І, 1955, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 508.