ЖАРКИ́Й, а́, е́.
1. Який дає багато тепла (про сонце, вогонь і т. ін.); пекучий, гарячий. Опам’яталась [Солоха] тілько коло печі, коли жарке полум’я лизало своїми вогняними язиками чорні челюсті печі (Мирний, І, 1954, 69); Підійшли ланцюжком ковші, в них посунув шлак — сліпучий, жаркий (Ю. Янов., І, 1958, 436); // З високою температурою повітря; душний. Дні минали за днями, спершу теплі та привітні, а далі жаркі та душні (Мирний, III, 1954, 297); Солдати притиснули до грудей зброю, і прапор широко затріпотів над жарким степом (Кучер, Чорноморці, 1956, 39);//Який добре зберігає тепло тіла, захищає його від холоду; теплий (про одяг). Скинути б із себе жаркий кармазиновий жупан та кинутися б у Буг (Тулуб, Людолови, І, 1957, 29);//Тропічний. Між тропіками цілий рік сонце стоїть високо над горизонтом і двічі на рік знаходиться в зеніті. Цей простір дістає найбільше тепла і тому називається жарким поясом (Фіз. геогр., 5, 1956, 78); Тварини цієї породи [санта-гертрудіс] добре пристосовані до жаркого клімату (Соц. твар., 2, 1956, 61).
2. перен. Те Саме, що жагу́чий 3. Не зчулася [Галя], коли і як жаркий поцілунок опік їй щоку (Мирний, IV, 1955, 133); Камінь кришився, розпадаючись на порох, від жаркої промови моряка (Ю. Янов., V, 1559, 118); //Дуже сильний. Морози жаркі зарядили (Мирний, IV, 1955, 183); Особливо жаркий бій розігрався опівночі, коли от-от мав прилетіти літак (Шер., В партиз. загонах, 1947, 81).
3. перен. Який має колір вогню; яскраво-червоний. Вони [квіти] красувалися серед в’янучих трав, виділялися жаркими барвистими плямами на тлі осіннього листя (Собко, Скеля.., 1961, 40); Глянь же, глянь на прапора жаркого, Що у небі вольному пала (Бичко, Сійся.., 1959, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 510.