ЖАРО́ТА, и, ж., розм. Те саме, що жара́ 1. Спека, як в червні, аж голова болить од жароти (Коцюб., III, 1956, 133); Від жароти мліють щойно складені полукіпки (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 52); Праця в такій жароті [на жнивах], в пеклі, викликає в хлопців якесь хвилювання (Вас., Вибр., 1954, 237); Хлопцям розкаже [старий сталевар] про давні речі.. Як дізнавався, чи сталь готова, Чи стерпить жароту піч… (Шпорта, Запоріжці, 1952, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 511.