ЖАРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. без додатка, з ким. Говорити або робити що-небудь дотепно, веселитися, смішити когось; шуткувати. Тяжко з горем в серці Жартувати і сміятись (Фр., XIII, 1954, 48); [Надія:] Дорогий Карпе Корнійовичу, скажіть, чому ви з усіма жартуєте, веселі, а зі мною стримані? (Корн., II, 1955, 224); // тільки з ким. Приваблювати до себе когось веселими розмовами; залицятися. Мої подруги пустують І зо всякими жартують, А я без Петра скучаю (Пісні та романси.., II, 1956, 10); Карпо не зачіпав дівчат, не жартував з ними (Н-.Лев., II, 1956, 272); // тільки з ким. Бавитися з ким-небудь (перев. з дітьми). За вечерею Балика.. жартував з дітьми, пообіцяв привезти їм шаблі з Брацлава (Тулуб, Людолови, 1, 1957. 37); Шахай почав жартувати з малою (Ю. Янов., І, 1958. 156); * Образно. Глянь: ясний місяць, світлі зорі, Жартують з небом у воді (Пісні та романси.., II, 1956, 63).
2. Говорити або робити що-небудь несерйозно. [Сотник:] Дурна ти, Насте, як я бачу, І посміяться не даси… Хіба не бачиш, я жартую (Шевч., II, 1953, 167); По обличчю сержанта не можна було вгадати — жартує він чи говорить серйозно (Гончар, І, 1954, 4).
3. Робити що-небудь необдумано, необережно; шуткувати. — Не жартуй, сину! Ти ще молодий. Пам’ятай: у тебе діти, в тебе худоба (Н.-Лев., II, 1956, 365); По мурах одважних співець походжає.. То ж він з ворогами і з лихом жартує (Л. Укр., І, 1951, 111).
4. з кого-чого, над ким-чим. Указувати на смішні сторони кого-, чого-небудь, підсміюватися над ким-, чим-небудь; насміхатися, глузувати. Жартував [Власов] з невеличкого платочка, котрим була голова у Галі прикрита (Мирний, IV, 1955,140); Над власною наругою жартуєш ти сама, Невже ж бо ти, громадонько, зовсім без сорома? (Л. Укр., І, 1951, 267); Бійці жартували з нього, що він так соромиться свого госпітального негліже, і Шура підтримувала їхні жарти (Гончар, III, 1959, 169); * Образно. Недоля жартує Над старою головою, А йому байдуже; Сяде собі, заспіває: «Ой не шуми, луже!» (Шевч., І, 1951, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 512.