Слово "жартівливий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЖАРТІВЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який любить жартувати, веселитися, схильний до жартів (про людину). В Кліщука був лиш один син, Никифір звався, парубок хороший-прехороший, веселий, жартівливий (Федьк., Буковина, 1950, 146); До нього однаково линуть і хлопці й дівчата, бо він і дотепний, і жартівливий (Чорн., Визвол. земля, 1950, 131); // Власт. веселій, дотепній людині, яка жартує або любить жартувати (у 1 знач.). — Ви тут так урядили, ніби сподіваєтеся якихось послів заморських — вже жартівливим тоном промовив господар (Досв., Вибр., 1959, 251); Кидала [Наташа] на Колісника жартівливі погляди своїми чорними очима (Мирний, III, 1954, 277).

2. Який містить у собі жарт, носить характер жарту. Вона часто співала своїх то веселих, то жартівливих, то мрійних пісень (Чорн., Визвол. земля, 1959, 161); Зал весело реагує на жартівливі слова академіка (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 199); // у знач. ім., рідко жартівли́ве, вого, с. Щось дотепне, смішне. Любі мої читачі! Ви, мабуть, помітили, що в цій книжці є багато жартівливого (Донч., VI, 1957, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 511.