ЖАХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Відчувати жах перед ким-, чим-небудь, дуже лякатися кого-, чого-небудь. — Так коли ж, — заторохтіли дівчата, — ваш Прокіп Іванович, недурно його панною звете, жахається дівчат (Стор., І, 1957, 189); Гуцул лякався не тільки пана і жандарма, він жахався на кожному кроці відьми, упиря, мольфара і всякого іншого чортовиння (Козл., Сонце.., 1954, 4); Йому стало жаль цих людей, що раз по раз зводили свої погляди до неба, жахаючись найменшого гуркоту (Кучер, Чорноморці, 1956, 78); * У порівн. Стрічні хаджі одвертались од нього, немов жахались грішника (Коцюб., II, 1955,158); // за кого-що. Відчувати страх, побоювання і виявляти турботи про кого-, що-небудь. Відчуваючи, як б’ють хвилі у борт пароплава, Кар жахався за долю маленької шлюпки (Трубл., І, 1955, 305).
2. Здригатися, робити судорожні рухи, кидатися з переляку, від страху (перев. у сні). — Хоч ще до вечора і далеко, а як налякаєш мене, то усю ніч буду жахатись і не спатиму: усе відьом буду боятися (Кв.-Осн., II, 1956, 170); Микола всю ніч жахався — йому снилось, що жандарми женуть батька, матір, його самого (Скл., Легенд.начдив, 1957, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 513.