ЖБУ́ХНУТИ, недок., розм. Однокр. до жбу́хати. — Нема! — жбухнуло жасне, тяжке слово із.. грудей (Черемш., Тв., 1960, 116); * Образно. Усі погані та сумні факти арештантського життя, що разом, мов з відра, жбухнули на нього, морочили його голову (Фр., І, 1955, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 515.