ЖЕСТ, у, ч.
1. Рух тіла чи рук, який супроводжує людську мову або замінює її. Тут люди розмовляють не голосом, а жестами й порухом губ (Баш, Вибр., 1948, 172); Трудно було зрозуміти все, але вони повторювали одне слово кілька разів, допомагали жестами і сумішшю сербської, російської та української мов (Хиж-няк, Тамара, 1959, 186); // Взагалі рух руки або тіла. Сагайда рішучим жестом відкинув за вухо свою розпатлану чуприну (Гончар, І, 1954, 405).
2. перен. Вчинок чи взагалі поведінка людини, викликана певними намірами. Начальник тюрми Вуль дозволив приносити [в’язням] з дому передачі. Чим можна пояснити такий благородний жест, ніхто не здогадувався (Хижняк, Тамара, 1959, 151); Вона відчинила двері, пропускаючи Сулімана першим. Цим.. жестом хотіла, мабуть, загладити свій попередній недипломатичний вчинок (Вільде, На порозі, 1955, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 522.