ЖЕТО́Н, а, ч.
1. Значок, який видається для відзначення якоїсь перемоги чи як свідчення про приналежність до якого-небудь товариства. За вправи на брусах і колоді Ніна одержала найвищі оцінки і була відзначена двома золотими медалями, а за вільні рухи — срібним жетоном (В ім’я Вітч., 1954, 36).
2. Умовний значок, найчастіше у вигляді металевого кружка чи квадрата, що дає право на що-небудь. Біля кожного забитого звіра лежав жетон з номером стрільця, що поцілив його (Трубл., 1,1955, 147); Інструмент тимчасового користування комплектується залежно від виконуваної роботи. Робітник при одержанні цього інструмента здає в кладову свій інструментальний жетон (Фрез. справа.., 1957, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 523.