ЖНИВ’Я́НИЙ, а, е. Прикм. до жнива́. Поки не почалася жнив’яна пора, молодь охоче затіває гулі (Гур., Новели, 1951, 44); //Власт., характерний для пори жнив. Ніч була гаряча, жнив’яна (Н.-Лев., І, 1956, 456); — Встановляться дні жнив’яні і погожі! На мостику [комбайна] буду! На правім крилі! (С. Ол., Вибр., 1959, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 539.