ЖОНА́ТИЙ, а, е. Який має жінку; одружений. І сниться їй той син Іван І уродливий і багатий, Уже засватаний, жонатий (Шевч., II, 1953, 287); Я сказав Ганці, що я жонатий і взагалі людина мандрівна (Ю. Янов., II, 1958, 66); // з ким, на кому. Який вступив у шлюб. Князь Михайло Михайлович Вишневецький був жонатий з дочкою волоського господаря (Стор., І, 1957, 365); — Чи ти, Галю, не знаєш Варениченка? — пита москалиха дочки.. — Того Вареника, що — розказують — разом на двох жінках був жонатий? (Мирний, II, 1954, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 543.