ЖІНО́ЦЬКИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що жіно́чий 1, 2. Тонкі жіноцькі голоси зливались гарно й до ладу з чоловічими в піснях (Н.-Лев., І, 1956, 374); На старість на жіноцьку Я роботу перейшов! (Фр., X, 1954, 23); Ходила [Марина] — всупереч законам жіноцької грації — широким кроком, інколи, в пориві, навіть підбігаючи на ходу (Смолич, Мир.., 1958, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 536.