ЗАБАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАБА́ВИТИ, влю, виш; мн. заба́влять; док.
1. перех. Розважати, веселити кого-небудь, розмовами, витівками і т. ін. Дівчат він забавляв своїми вигадками та жартами (Н.-Лев., III, 1956, 318); На гімназіальнім вечорі.. їй доручили забавляти.. поручника (Кач., II, 1958, 61); Щоб як-небудь знову забавити гостей, Магера почав усіх жінок частувати своєю табакою (Мак., Вибр., 1954, 216); //Давати розвагу, втіху. Коли та дурниця забавляє нас, тішить, то чом же й не потішитись нею? (Мирний, IV, 1955, 294); Всю компанію безмірно забавило це оповідання (Фр., VI, 1951, 143).
2. перех. Заспокоювати, втихомирювати (дитину). На полі під копою Сина забавляє [Катруся] (Шевч., І, 1951, 36); Він малював портрети маленьких діток Ганни, а вона сиділа поряд з ним і забавляла їх, щоб вони були спокійні (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 380); Насилу Христя забавила Маринку, посадивши на килимі гратись цяцьками (Мирний, III, 1954, 155); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (Головко, II, 1957, 284).
3. неперех., діал. Затримуватися. Князь недовго забавляв у місті (Фр., III, 1950, 144); Треба ще буде у Відні та в Мілані забавити конечне для залагодження справ літературних (Л. Укр., V, 1956, 417).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 13.