ЗАБАГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і з інфін., діал. Забажати. Дід дивувався з невісткою: — Такий старцун [старець].. мене в куми забагає! (Черемш., Тв., 1960, 233); Який злий мусить бути цей, котрий забагає жити безжурно коштом другого! (Кобр., Вибр., 1954, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 14.