ЗАБЛУ́КАНИЙ, а, е.
1. Який заблукав, випадково потрапив куди-небудь. Пролинув угорі Крижак заблуканий, і срібно продзвеніло Туге його крило (Рильський, Поеми, 1957, 217); Останнього дня перед від’їздом надійшла заблукана, спізнена листівка від Івонка (Вільде, Б’є восьма, 1945, 134); У розчинену кватирку влетів жовтий заблуканий листочок (Гур., Друзі.., 1959, 105).
Заблу́кана ку́ля — куля, яка випадково залетіла куди-небудь; випадково влучила в кого-, що-небудь. Від переправи долітала вже густа стрілянина, і якась заблукана куля пролетіла над його головою (Панч, В дорозі, 1959, 94).
2. перен. Який збився з правильного життєвого шляху. [Черниця:] О, господи, рятуй Оцю заблукану, нещасну душу! (Л. Укр., І, 1951, 117); Буяй, нове життя, серед могил і тлінь, А ти, заблуканий, забудь життя двоїсте, Пісні одспівані одспіваним покинь (Рильський, І, 1956, 102).
◊ Заблу́кана вівця́ див. вівця́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 24.