ЗАБОРО́НА, и, ж.
1. Наказ не робити чого-небудь. І росло лихо в його серці, і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони… (Мирний, І, 1949, 147); Його, очевидячки, дратувало, що дичина безкарно летіла над головою, захищена високістю та забороною полювати до Петра (Коцюб., І, 1955, 196); А слово те [Т. Г. Шевченка], зламавши заборони, Робило тліном трони і корони (Мал., Віщий голос, 1961, 6); Круто з сином обійшлася [Лукія] — наклала заборону на телевізор до кінця навчання… (Гончар, Тронка, 1963, 86).
2. заст. Захист. [Матушка гуменя:] Мені пишуть, що знову.. збирається [народ] у ватаги, устає мале і велике на заборону краю (Мирний, V, 1955, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 26.