ЗАБУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАБУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм. Почати буркотати, буркотіти. Незадоволено забуркотів [кіт] і пішов собі далі (Забіла, Катруся.., 1955, 22); Забуркотів дикий голуб (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 655).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 32.