ЗАВ’Ю́НИ́ТИСЯ, в’ю́ни́ться, док., рідко. Почати в’юнитися. Шалено крутився в своїй клітці ремінний пас.. Закучерявилась, зав’юнилась стружка (Донч., III, 1956, 401); Ось вона [коробочка] розлетілась, і з неї зав’юнилася на пом’яту траву якась стрічка (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 74); * Образно. Вони втекти вже не могли. Треба було десь заховатися, і вони зав’юнилися поміж купками бадилля (Панч, Гарні хлопці, 1959, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 63.