Слово "зав'язувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАВ’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, док., перех.

1. Робити вузол, з’єднувати, скріплювати кінці чого-небудь вузликом, петлею і т. ін. Відтак почали в’язати Марусяка.. Линвочку до линвочки прикладали, вузличок учетверо зав’язували (Хотк., II, 1966, 293); Павло зблід.. Руки в нього тремтіли., ніяк не міг зав’язати галстук, ..рвонув його і почав зав’язувати заново (Головко, II, 1957, 477); Ходить вона між возами, нахиляється, ніби хоче зав’язати шнурок на черевиках, і встромляє листівку між двома мішками (Хижняк, Тамара, 1959, 11); * Образно. Я почав марити, як-то осього крутого вузлика, що лихе життя його зав’язало, добродій становий буде розв’язувати? (Мирний, IV, 1955, 359); // Упаковуючи, ув’язуючи в що-небудь, скріплювати, стягувати кінці вузлом. Зав’язав у вузлик Луценко дещо з білизни, зав’язав чашку, ложку, чайничок бляшаний прив’язав туди, одягається (Тесл., Вибр., 1950, 176); Землі грудку взяв [нетяга] у жменю, В хустку зав’язав (Граб., І, 1959, 615); // Обмотуючи, обв’язуючи чим-небудь, скріплювати кінці; перев’язувати. Вийняв [господар].. хустку та почав нею зав’язувати скалічену руку (Фр., VI, 1951, 145); Обшматувала [Соломія] довгий пас з своєї підтички і з поміччю Остапа тісно зав’язала йому рану (Коцюб., І, 1955, 357); Вона відбігла, зняла із себе косинку і показала, що хоче зав’язати йому очі, щоб він спіймав її (Тют., Вир, 1964, 458); // Надівати, пов’язувати, стягуючи кінці вузлом. Вишневий платок зав’язала на шиї смуглява рука (Сос., І, 1957, 86).

◊ Зав’я́зувати (зав’яза́ти) вік (життя́, світ) кому, чий, чиє: а) робити кого-небудь нещасним, позбавляти радості. Такий то невіра! Покинув! Світ мені зав’язав, заїв мій вік рожевий… (Барв., Опов.., 1902, 60); — Я не знаю, чи так тебе любить Роман, але знаю: чи тепер, чи в четвер він злиднями зав’яже твоє життя (Стельмах, І, 1962, 476); б) одружувати кого-небудь (перев. нещасливо). [Ярина:] Ненько ж моя рідна, .. не губи мене, не видавай заміж за Русаловського, ..не зав’язуй мені віку з немилим (К.-Карий, II, 1960, 199);

Зав’яза́ти го́лову (голі́воньку): а) вийти заміж. — Якби не Лаврін, то я б, здається, ладна й до вас вернутись. — Не можна, дочко! зав’язала голівоньку, не розв’яжеш довіку, — сказала Балашиха (Н.-Лев., II, 1956, 326); б) заморочитися, заклопотатися чим-нобудь. [Нечипоренко:] А Ви зав’язали собі голову службою, та ще й такою, що ні тобі дня, ні ночі (Лев., Драми.., 1967, 282); Зав’яза́ти доро́гу кому — перетяти кому-небудь шлях, перешкодити рухові. Гуси, гуси! Зав’яжу вам дорогу, щоб не втрапили додому (Номис, 1864, № 327); Зав’яза́ти ко́су (ху́стку), етн.: а) одружитися, вийти заміж. Не знати, що рік Дівчатам скаже… Може, не одна Косу зав’яже… (Рудан., Тв., 1956, 46); б) взяти заміж. Не вернеться чорнобривий Та й не привітає, Не розплете довгу косу, Хустку не зав’яже (Шевч., І, 1951, 4); Кото́ві (кі́шці) хвоста́ зав’яза́ти — вміти зробити будь-що, бути здібним до всього. Не боявся він ні шляхти, ні татар, ні турків, ні своїх панів, бо ж був собі чаклун і характерник,.. способний, як кажуть, кішці вузлом, хвоста зав’язати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 23); Зав’яза́ти о́чі кому — позбавити можливості тверезо сприймати навколишнє. Удача під Кумейками.. зав’язала їм очі; не бачили вони, що наокруги їх діється, і в голову собі не клали, яке лихо стереже (Стор., І, 1957, 367); Зав’я́зувати (зав’яза́ти) язи́к (язика́, рот, ро́та) кому — примушувати кого-небудь замовкати, забороняючи або не даючи можливості висловлюватися. Людям язиків не зав’яжеш (Укр.. присл.. 1955, 188); Несподіваний випадок зав’язав рота свекрусі й невістці (Н.-Лев., II, 1956, 290).

2. перен. Починати які-небудь взаємні дії, розмови і т. ін., приступати до чогось. Трималися [кадровики] окремою групкою і швидко зав’язували розмови з молоденькими дівчатами (Тют., Вир, 1964, 307); Багато чого жде корабель у відкритому морі, коли він зостанеться сам один, а малі кораблі конвою зав’яжуть нерівний бій з ворожими торпедоносцями (Кучер, Голод, 1961, 22); // Установлювати, заводити зв’язки, стосунки і т. ін. Він схиляв кожного до себе своєю лагідною вдачею і вмінням на диво швидко зав’язувати з новою людиною дружелюбні відносини (Збан., Ліс. красуня, 1955, 109); Микола зав’язав знайомство з дітьми побережника (Гжицький, У світ.., 1960, 97); // розм., рідко. Закладати, засновувати. — Ну, що, згода? Зав’язуємо таке братство? (Фр., VIII, 1952, 26).

3. Давати зародок, утворювати зав’язь (плоду, насіння). Жовта акація вже зав’язувала мініатюрні стручки (Донч., Шахта.., 1949, 52); Кролик об’їдає прави, не даючи їм підрости і зав’язати насіння (Бджоли, 1955, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 64.