ЗА́ВАЛЬ, і, ж., збірн., розм. Велика кількість чого-небудь зваленого, накиданого. Вони читали довгі й скучні романи.., витягнені в коморі з покритої пилом завалі (Коцюб., І, 1955, 323); Потужні крани підхоплювали багатотонний, щойно відбатований брухт, перекидали його на берег, там була його вже ціла заваль (Гончар, Тронка, 1963, 249); // Товар, який залежався непроданий (перев. недоброякісний). [Кирпа:] Наша [крамниця] супроти його, як хлів проти горниць. Отака кумерція!.. Завалі та гнилі тепер вже не продаси, годі (Кроп., IV, 1959, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 37.