ЗА́ВЕРТКА, и, ж., розм. Дерев’яний пристрій, що становить собою стрижень з прибитою на кінці пластинкою, яка при повертанні стрижня може замикати або відмикати дворі, браму. Христя кинулась до надвірних дверей, одчинила їх, ..потім зачинила й закрутила заверткою (Мирний, І, 1949, 272); — О! у твоєї матері хата хитро замикається: не так, як у генеральші, — пожартував молодший з двох чоловіків і повернув кілочок завертки (Л. Янов., І, 1959, 140); Не озвалася Одарка на Андріїв голос. Заверткою замкнула браму й до ранку заснути не змогла (Ле, Ю. Кудря, 1956, 46).
◊ На всі за́вертки (хропі́ти і т. ін.) — дуже голосно, нестримно (хропіти і т. ін.). — А хропе ото хто так? —Грицю, штовхни його, чого він так ото на всі завертки? — звернувся Шельменко до Гриця (Вишня, II, 1956, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 43.