ЗАВИ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., кому, чому, рідко ча кого — що. Те саме, що за́здрити. Не завидуй багатому: Багатий не знає Ні приязні, ні любові — Він все те наймає (Шевч., І, 1951, 260); —Всі завидують ча нашу хату. Діждіть, кажу, своєї такої (Мирний, IV, 1955, 207); Він завидував щастю вчителів і з кожним днем все більше прив’язувався до Петрика (Стельмах, IІ, 1962, 398).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 47.