ЗАВИ́НЕНИЙ, ЗАВИ́НУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зави́ну́ти. [Дівчина (сестра Ренати, не дуже молода, порядно вбрана, з клуночком, старанно завине-ним у чисту платину):] Ренаточко! (Л. Укр., II, 1951, 480); — На столі.. бачу торбинку із свого дому, дві хлібини, щось завинене в білу пілочку, масло, напевне (Стельмах, Правда.., 1961, 414); Завинутий у пелюшки й маленьку ковдру, з вишитим чепчиком на лисій голівці, лежав син (Собко, Срібний корабель, 1961, 280); // Згорнений, складений. Позаду батьків — з прапором у руці, правда, ще завинутим, — примістився Андрій Іванов (Смолич, Мир.., 1958, 54); // Закутаний у що-небудь, чим-небудь. Несподівано натикаємось.. на баб, з головою завинених у білі рядна (Коцюб., II, 1955, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 47.