ЗАВИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, док.
1. Почати вищати. Вовк крізь шпарку пропхався до хліва, почула його Свиня та й як закричить! Поросята собі як не завищать..! (Фр., IV, 1950, 87); Завищала пила, вгризлася зубами в дерево, посипалась додолу тирса, закипіла робота (Збан., Курил. о-ви, 1963, 248).
2. Видати звук з виском, викриком. — Через твою жінку.. та я буду на старість таке лихо терпіти! — крикнула, аж завищала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 50.