ЗАВОЛО́ЧЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заволокти́ 1. Вогонь.. вертався докінчувати знищення на зайнятій, тепер уже чорній, заволоченій димами території (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 78); В заволоченому хмарами небі не вгледіти жодної зірки (Рибак, Час.., 1960, 760); //заволо́чено, безос. присудк. сл. Дивлюся ранком — вже заволочено серпанком сіреньким небо, далі став помалу й дощик накрапати (Л. Укр., І, 1951, 306).
ЗАВОЛО́ЧЕНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заволочи́ти. Увесь лан засіяний і заволочений (Стор., І, 1957, 32); Рілля ретельно була заволочена бороною (Вол., Самоцвіти. 1952, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 59.