ЗАВОЮВА́ННЯ, я, с.
1. перев. кого, чого. Дія за знач. завоюва́ти. Держава, створена Чингісханом, була держава військова, головною її метою були війни та завоювання (Іст. СРСР, І, 1956, 75); Найближча мета комуністів та сама, що й усіх інших пролетарських партій: формування пролетаріату в клас, повалення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади (Комун. маніф., 1963, 43); Я хочу присвятити своє життя, свою роботу, свої думки і почуття новій науці, яка займається завоюванням космічного простору (Рад. Укр., 14.IV 1961, 1).
2. перен. Перемога, досягнення, успіх, здобуті у боротьбі, праці і т. ін. Міжнародний революційний рух робітничого класу здобув всесвітньо-історичні перемоги. Головне його завоювання — світова соціалістична система (Програма КПРС, 1961, 30); Величезні завоювання українського народу піднесли його на рівень найбільш розвинутих націй світу (Ком. Укр., 6, 1966, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 61.