ЗАВО́ЇСТИЙ, а, е, розм. Задерикуватий; войовничий. Він був у нас хоч і малий на зріст, так завоїстий: було кожного зачепить (Сл. Гр.); Напившись, Максим ставав дуже завоїстим, крикливим, хапався за кий, бив вікна (Вол., Місячне срібло, 1961, 179); * Образно. В сінях, на подвір’ї людський гомін, іржання коней перемагали завоїсте бурхання зимової стихії (Ле, Опов. та нариси, 1950, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 58.