ЗАВІ́ЙНА, ЗАВІ́НА, и, ж., розм., рідко. Різкий пекучий біль у грудях або животі. — 0-ох!.. Ти не знаєш, Галю, як мене завійна вхопила… Пече мене… Отут пече… мов хто жару насипав… — показує [Чіпка] на груди (Мирний, І, 1949, 342); [Степанида:] Щоб йому [Лахтіонові] і його родові сояшниці, та перелоги, та завійна, та пристріт, та болячки (Кроп., І, 1958, 136); А вип’єш півкварти — завіна пройшла, І знову весела твоя голова (Греб., І, 1957, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 51.