ЗАВІРЮ́ХА, и, ж.
1. Сильний вітер із снігом; метелиця, хуртовина. Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха (Укр.. присл.., 1955, 98); Крутить завірюха, сипле колючий сніг в очі (Петльов., Хотинці, 1949, 125); * Образно. Вітер вривався у вишник, крутив білі пелюстки, здіймав вишневу завірюху (Донч., IV, 1957, 220); * У порівн. Як рій той, гули {бабусині казки] в дитячій голівоньці; як завірюха, крутились, вихорились… (Мирний, І, 1949, 143).
2. перен. Політична, соціальна і т. ін. подія, що викликає глибокі зміни, потрясіння в суспільстві. Кипіла революційна завірюха (Вас., Вибр., 1950, 46); Війна, як кожна війна, тягла за собою пожежі, хвороби, каліцтва й смерть.. Зілінський задумав, скориставшись з світової завірюхи, забагатіти (Вільде, Сестри.., 1958, 117).
3. перен. Чвара, колотнеча, сварка. Знекровили галицьке велике боярство останні завірюхи (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 290); Завжди, як зводилися діти на ноги, здіймалася завірюха в роду. Завжди гризлися за свій клапоть, своє право на.. хазяйство, свою частку (Горд., II, 1959, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 51.