ЗА́ГОРОДКА, и, ж. Зменш, до за́города. Коли в загородці стих галас, лоша вже не так мотало головою і краще брало соску (Багмут, Опов., 1959, 110).
ЗАГОРО́ДКА, и, ж. Низька або невелика загоро́да (у 1 знач.). Ще до загородки не доступили, а вже хатні двері відчиняються — стріча кума на порозі… (Вовчок, VI, 1956, 286); Коні звісили голови через загородку, стоять, помахуючи хвостами (Ю. Янов., IV, 1959, 201); Він побачив на розі вулиці, якраз коло картатої загородки, що не пускала пішоходів на площу, маленького хлопчика (Загреб., День.., 1964, 222); // Легка стінка. Дощані загородки мали захищати княгиню від вітру й хвиль (Скл., Святослав, 1959, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 85.