ЗАГО́ЩУВАТИ, ую, уєш і ЗАГОЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАГОСТИ́ТИ, ощу́, ости́ш, док., діал.
1. неперех., куди, до кого. Приходити в гості або з іншою метою; навідуватися. Хіба де раз або два в рік загощували в хату пасічника Семіона деякі газди (Фр., VIII, 1952, 217); Сини Юри ховалися з іншими хлопцями по лісах і тільки час од часу ночами загощували до старого за харчами (Ірчан, II, 1958, 188); — Дайте лиш адресу, де мешкаєте, я загощу до вас (Укр.. казки, 1951, 344); [Бабуся (до Ведмедя):] Чи не могла б я вас просити Колись до мене; загостити (Олесь, Вибр., 1958, 481); * Образно. У палати королівські загостили жаль і туга, — се були найвищі гості (Л. Укр., 1, 1951, 437).
2. перех. Задобрювати, часто пригощаючи або запрошуючи в гості. — Аж сам дивуюсь тепер: як міг до такої ганьби — до приписок дожитись? До того дійшов був, що всякий непотріб напував, загощав, щоб тільки слави добути. А що та слава?.. (Гончар, Тропка, 1963, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 90.