ЗАГРАБУВА́ТИ, у́ю, у́єш і ЗАГРА́БИТИ, блю, биш; мн. загра́блять; док., перех., розм. Захопити, відняти що-небудь по-злодійському. — Флоту і в нас нема, — пояснив херсонський посланець. — Всі, які були, судна ті ж таки грабіжники заграбували, погнали за море з народним добром (Гончар, II, 1959, 42); — Казали мені заграбити [кожуха] — я заграбив, решта не до мене належить (Фр., III, 1950, 200); // Пограбувати кого-небудь. Набіжим на хутір — пана заграбуєм (Щог., Поезії, 1958, 476).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 90.