ЗАГРЕ́БА, и, розм., заст.
1. ж. Місце заховання, загрібання чого-небудь. Знає він кошечу [кошачу] загребу (Номис, 1864, № 13776).
2. ж. Корж, випечений у жару. Загреби — пшеничні коржі, і прозивались загребами від того, що пекли їх на кабиці, загрібаючи в жар і попіл… (Стор., І, 1957, 266); Притомилися од далекої дороги й посідали під лісом одпочити та тим часом і загребу спекти (Сл. Гр.).
3. ч. і ж. Жадібна людина. Забере усе бісів загреба (Сл. Гр.); Всі вони [папа, кардинали] загреби та грошолови, продають і купують кров людську, навіть християнську , і всякі святощі (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 92.