ЗАГРИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. загримля́ть; док.
1. без додатка і чим. Почати гриміти, гуркотіти. Ляснули двері чулана, загримів залізний засов (Вас., II, 1959, 18); Дві гармати озвалися недалеко відразу. Через хвилину загриміли й інші (Мак., Вибр., 1956, 485); Старшина скомандував: — В кого кайла — сюди! Кайла дружно загриміли (Гончар, III, 1959, 253); Поїзд загримів на стрілці і враз уповільнив хід (Багмут, Щасл. день.., 1951, 57); Матюшина.. вийшла на кухню, загриміла там посудом (Собко, Звич. життя, 1957, 177); * Образно. Враз загриміло поле бою На цілий світ (Підс., Поеми, 1954, 42); // Голосно, гучно залунати (про звуки). З галереї загримів один із найбільш нестриманих вальсів віденського митця Штрауса (Фр., VI, 1951, 229); У залі загриміли оплески (Головко, І, 1957, 422); Постріли гулко загриміли над водою (Смолич, І, 1958, 46); Вже загриміли пісні перемоги (Олесь, Вибр., 1958, 283); // безос. Чорне небо Запалахкотіло І погасло, і по небі Страшно загриміло!.. (Рудан., Тв., 1956, 76); // Гучно, голосно заграти, заспівати. Загримів чудовий оркестр, аж повітря задрижало (Н.-Лев., III, 1956, 134); Загримів хор і загули дзвони (Довж., І, 1958, 273); Солов’ї, перепочивши серед ночі якусь годинку, знов защебетали, загриміли в садку (Вирган, В розп. літа, 1959, 291).
2. перен., розм. Заговорити голосно, збуджено, роздратовано. Господар передихнув і нараз погрозливо загримів: — Це ж теж вірно! (Досв., Вибр., 1959, 258); — Холоп! Оце тобі за холопа! — загримів від злості і радості Іванко (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 124).
3. без додатка і у що. Почати сильно стукати; загрюкати. Двері загриміли та так загриміли, наче хтось із них вибивав дерев’яну душу (Стельмах, Хліб.., 1959, 605); Міліціонер.. знову загримів у ворота (Мик., II, 1957, 222); // рідко. Гучно закалатати, забитися (про серце). Вона притулилася вухом до його грудей, і у відповідь їй загриміло молоде серце (Ю. Янов., І, 1958, 207).
4. розм. З шумом, гуркотом побігти, поїхати, опуститися і т. ін. Чорнокнижний розмашисто й красиво черкнув кілька слів, дав папірець конвоїру, той.. цокнув каблуками, обернувся кругом і загримів з казенного дому (Стельмах, Хліб.., 1959, 460); Кричали чайки, мов на бурі, вже в воду якір загримів… (Тич., II, 1957, 273).
5. тільки 3 ос., перен. Сягнути, поширитися далеко. Слава про них загримить до зірок (Л. Укр., І, 1951, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 93.