ЗАГРО́ЗЛИВИЙ, а, е.
1. Який виражає загрозу (у 1 знач.); грізний. Перший змовк на півслові, як одрубав: повертає гарячі ще очі, здивовані, затурбовані, загрозливі (Вас., Незібр. тв., 1941, 65); І ось.. зненацька звалилось на бійців грізне попередження: —Танки праворуч! Першим пустив його Козаков, підлетівши до командира полку і рапортуючи йому з якимось сердитим, загрозливим виглядом, наче своєму підлеглому (Гончар, III, 1959, 446).
2. Який містить у собі загрозу (у 2 знач.), небезпеку; небезпечний. Становище було дуже загрозливе… Над життям матері і її ненародженої дитини зависла страшна небезпека (А.-Дав., За ширмою, 1963, 174); Не вперше вже стикаються.. купці з грабіжниками й вбивцями. Темний і загрозливий схід, страшні простори за Ітиль-рікою (Скл., Святослав, 1959, 51); // Який наводить, викликає жах; страшний. [Анна:] Аж до Гори не могла спинитись, І тільки стук загрозливий копит За спиною я близько почувала (Коч., П’єси, 1951, 21); Таня стоїть на сцені самотня. Здалеку наростає тихе загрозливе гудіння (Собко, П’єси, 1958, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 95.