ЗАГУР́КАТИ, аю, аєш, док. Почати гуркати, видаючи, утворюючи гуркіт, стук, шум. В сінях загудів сердито бас, задзвеніли цимбали, заплакали три скрипки і загуркав бубен [бубон] (Фр., VIII, 1952, 64); В залі заплескали в долоні й виразно загуркали лавами, умощуючи їх для глядачів (Епік, Тв., 1958, 424); // безос. Потім застукотіло в двері, неначе хто штурхав палицею, а потім загуркало кулаком (Н.-Лев., IV, 1956, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 100.