ЗАГУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ЗАГУРКОТА́ТИ, очу́, оче́ш, док.
1. Підсил. до загу́ркати. Рояль загуркотів, застукотів, неначе гармати Валленштейна (Н.-Лев., IV, 1956, 241); Тимоха сидів в кінці столу. Як вийшла Мася,.. він схопивсь, аж стіл загуркотав (Свидн., Люборацькі, 1955, 136); * У порівн. Велет глянув, подивився, диким реготом залився, наче грім загуркотів (Забіла, У.. світ, 1960, 153).
2. Почати гучно, з гуркотом стріляти (про кулемети, гармати і т. ін.). Саме в цей час зовсім близько загуркотів кулемет (Смолич, V, 1959, 779); Вересневого свіжого ранку загуркотіли радянські гармати на побережжі Дніпра (Ле, Мої листи, 1945, 203).
3. З шумом, гуркотом піти, побігти, поїхати і т. ін. Дівчата, блиснувши голими литочками, загуркотіли надвір (Гончар, Земля.., 1947, 83); Тільки хотіли переходити ташанський міст, як у темряві загуркотіли підводи (Тют., Вир, 1964, 44); // безос. Шубовсть [Катря] в воду!.. Попід льодом Геть загуркотіло (Шевч., І, 1951, 45).
4. Голосно заговорити, закричати. — Ого-го! видно, що первістка, — загуркотів мірошник, як млинове колесо (Н.-Лев., II, 1956, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 100.