ЗАДЕРИ́КУВАТО. Присл. до задери́куватий. Сидів у ньому неспокійний і таки розбишакуватий бісик, що вигадував усякі штуки й задерикувато підштовхував Сашка: «Ану, хлопче, утнемо!» (Жур., Даша, 1961, 36); Трохи кирпатий ніс [дівчини] дивився весело, задерикувато і створював дивний контраст з тихими, засмученими очима (Донч., II, 1956, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 106.