ЗАДЗЮРЧА́ТИ, чи́ть, док.
1. Почати дзюрчати. Дав бог весну, віє теплом,.. тане сніг, задзюрчали по улицях струмочки (Вовчок, І, 1955, 17); Біля пірамідальної клумби білих квітів задзюрчав струмінь фонтана (Трубл., II, 1955, 7); // перен. Тихо, лагідно зазвучати (про мову, спів і т. ін.). Коли мати заспокоїлась трохи і тихо задзюрчала її ласкава мова,.. я почув себе знову добрим й маленьким (Коцюб., II, 1955, 357).
2. Потекти, политися струмком. Гримнуло відро об раковину, і в порожнє, лунке залізо дзвінко задзюрчав струмінь води (Смолич, День.., 1950, 188); Жінка.. вийшла на берег. З подолка її благенької спідниці задзюрчала вода (Стельмах, Правда.., 1961, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 107.