ЗАДИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. задимля́ть; док. Почати диміти. Усі усілися і задиміли. Через хвилину від диму вікон не стало видно, серед тих хмар чувся прихильний гомін, регіт (Мирний, III, 1954, 289); Почали розкладати багаття й грітися, задиміли сотні вогнищ (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 325); * Образно. Притиснув мороз, і на ранок зірвалася завірюха. Все навколо закурилося, задиміло білим, непроглядним димом (Коз., Сальвія, 1959, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 108.