ЗАДМУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАДМУ́ХАТИ, аю, аєш і ЗАДМУХНУ́ТИ, ну́, не́ш; мин. ч. задму́хав і задмухну́в, ла, ло; док., розм.
1. Гасити, дмухаючи на полум’я (лампи, свічки і т. ін.). Дід Дунай підходить до покуття.. і задмухує голубий вогник лампадки (Стельмах, І, 1962, 244); Яшкові мати постелила на припічку, а як ліг він — каганчик задмухнула (Головко, І, 1957, 177).
2. тільки док. Почати дмухати. І знов задмухав [Слинько] собі на руки (Шовк., Інженери, 1956, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 112.