ЗАДО́ВГО, присл.
1. до чого. За багато часу перед здійсненням чого-небудь, до настання чогось. Самієв ще задовго до війни знав Чернишевого батька (Гончар, III, 1959, 19).
2. розм. Протягом тривалішого часу, ніж звичайно, або дуже довго. Мама терпіти не може, коли дівка, та ще в будень, задовго перед дзеркалом вистоює (Вільде, Пов. і опов., 1949, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 113.