ЗАДУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до задури́ти. Суха солома зайнялася враз. Оторопіла і без того знервована, задурена сьогоднішньою сваркою, Катерина метнулася гасити ногами солому (Л. Янов., І, 1959, 392); Кілька років тому бачив він його заклопотаним, очманілим, задуреним безліччю справ (Гончар, Тронка, 1963, 338); // у знач. прикм. Вона обережно перехрестила його [сина] і на край подушки рядом з його кучерявою головонькою схилила свою задурену голову (Мирний, IV, 1955, 298);// задурено, безос. присудк. сл. [Зінька:] Заморочено мене, задурено! Одне бачу, що пропаща я навік!.. (Крон., II, 1958, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 117.