ЗАДУ́ХА, и, ж.
1. Жарке, гаряче повітря, сповнене випарувань. [Ніна:] Хто вас просив зачиняти двері! Надворі задуха, спека, а він зачиняє… (Коч., II, 1956, 203); Хоча тільки травень недавно почався, надворі удень була така спека, а вночі задуха, наче перед жнивами (Мур., Бук. повість, 1959, 265); // Важке, сперте, бідне на кисень повітря, що утруднює дихання. Робітники ще довго шуміли. У хаті ставала щораз більша задуха від людських тіл, диму й одягу (Кобр., Вибр., 1954, 126); Від задухи в хаті Антонові стало важко дихати (Чорн., Визвол. земля, 1959, 17); Коли б зелені культури раптом припинили свою діяльність, то через деякий час все живе почало б гинути від задухи. Рослини ж вбирають вуглекислий газ і збагачують повітря на кисень (Хлібороб Укр., 10, 1965, 10).
2. розм., чого. Неприємний задушливий запах. Відхилив [Дорош] двері. Задуха коров’ячого стійла війнула йому в лице (Тют., Вир, 1964, 410).
3. перен. Тяжкі, нестерпні обставини, умови життя. Сковороді в задусі режиму тодішньої царської Росії нічого іншого не залишалось, як тільки говорити символами, порівняннями та фігурами (Тич., III, 1957, 213).
4. мед. Те саме, що а́стма. Я трохи покуштував газу. Мене ще й досі бере задуха й часом закінчується страшенними вибухами [кашлю] (Кол., На фронті.., 1959, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 118.