ЗАДУ́ШЛИВО.
1. Присл. до заду́шливий. В лампі догорів гас. Никанориха підкручує гніт, і він задушливо чадить (Мик., II, 1957, 80); Він сам уже не міг злізти з коня й, закашлявшись дрібно, задушливо, припав грудьми до пелехатої гриви [коня] (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 105).
2. у знач. присудк. сл., де. Про наявність задухи (у 1 знач.), спеки де-небудь. Оксен.. спустився у глибоку яругу, порослу чагарем і дикими грушками. В ярузі було сиро й задушливо (Тют., Вир, 1964, 99); Жарко, задушливо в кімнаті, дарма що вікно відчинене (Гончар, Людина.., 1960, 22).
3. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття ким-небудь задухи (у 1-3 знач.). Під готичним склепінням королівського замку Ельсінор велетню Гамлетові задушливо. Задушливо і тісно (Рад. літ-во, 3, 1964, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 119.