ЗАДУ́ШНО.
1. Присл. до заду́шний.
2. у знач. присудк. сл., де. Про наявність задухи (у 1 знач.), спеки де-небудь. Було тепло, та не задушно; повітря чисте та свіже: дихалось легко та вільно (Мирний, III, 1954, 257); Задушно в кімнаті.
3. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття ким-небудь задухи (у 1 знач.), спеки. Він сіпнув комір жупана, ніби стало йому задушно (Тулуб, Людолови, І 1957, 434).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 119.