ЗАДУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАДУШИ́ТИ, душу́, ду́шиш, док., перех., чим і без додатка.
1. Заподіювати кому-небудь смерть, здавлюючи горло, насильно припиняючи дихання; умертвляти. Полюють вони [змії] як у воді, так і на суші, живлячись найчастіше рибою, тритонами та жабами. При цьому вони не задушують свою здобич, ..а ковтають її живою (Визначник земноводних.., 1955, 116); Якби то далися орлинії крила. За синім би морем милого знайшла; Живого б любила, другу б задушила, А до неживого у яму б лягла (Шевч., І, 1963, 4); Побачивши, як гітлерівський офіцер застрелив нашого лейтенанта, Діденко наскочив на фашиста, схопив голіруч за шию і задушив (Ю. Янов., І, 1954, 60); * Образно. Видно, в неї щось боліло, і вічно вона постогнувала, примовляючи: «г за що я отак мучуся? Де та смерть ходить? Чом вона мене не задушить?» (Тют., Вир, 1964, 366); // Налягати, натискувати па кого-, що-небудь або стискувати з усіх боків. * Образно. Чорні хмари низько нависли над землею і ось-ось затиснуть, задушать рожеву смужку вечірньої зорі (Хор., Ковила, 1960, 12).
◊ Задуши́ти [в п́узі] комара́ — вгамувати голод, поївши. Хлопець поспішив на хвильку додому, щоб задушити в пузі комара й заспокоїти неню, коли та й досі не спить, дожидаючи сина (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 450).
2. Неприємно діяти на органи дихання, викликати задуху (у 4 знач.). Спеціально для них [поранених] тримає [Оленчук] під сидінням у запасі кілька кавунців, щоб, коли вже зовсім спека задушує, промочить бідолахам спраглі попечені губи (Гончар, II, 1959, 121); — Я вже не перебуду цеї осені. Як спаде осіння мряка, то задушить мене (Март., Тв., 1954, 153); // Отруювати димом, газом і т. ін.
3. перен. Доводити до знемоги, смерті, загину; знищувати. [Єпископ:] Що вступило в нього? [Нартал:] Що? Жовч! Бо ви їй не давали волі помалу вишуміти, от вона тепер мене готова задушити (Л. Укр., II, 1951, 428); Війну почали хижаки Англії і Німеччини, яким стало тісно жити разом, і ось кожний з них задумав задушити другого ціною потоків крові робітничого світу (Ленін, 28, 1951, 34); — Не дамо себе задушити ні зовнішньою блокадою, ні голодом (Гончар, II, 1959, 161); — Батько загинув на фронті, маму задушила фашистська каторга (Ю. Янов., II, 1954, 130).
4. перен. Насильно припиняти розвиток, діяльність, існування чого-небудь. На ділі німецька буржуазія розпочала грабіжницький похід проти Сербії, бажаючи підкорити її і задушити національну революцію південного слов’янства… (Ленін, 21, 1950, 12); Держава казематів Миколи-вішателя задушила в країні усе живе і прогресивне (Вісник АН, 5, 1949, 33); // Не давати можливості виявлятися; затамовувати, затримувати (почуття, думки, слова і т. ін.). В неї десь узялася сила, й вона задушила в собі ту думку (Н.-Лев., II, 1956, 99); Задушити зітхання; * Образно. Сльози задушили її дальші слова, але вона силою перемогла їх (Вільде, Винен.., 1959, 73).
◊ У коли́сці задуши́ти — знешкодити, паралізувати на самому початку розвиток, існування кого-, чого-небудь. Реакційні сили старого світу робили все, щоб у колисці задушити Радянську владу (Програма КПРС, 1961, 10); // безос. Глянув [Устим] у синові очі, тихо сказав: — Волить, синку. Скрізь болить. Щоб її, ту війну, в колисці задушило! (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 119.