ЗАЖИВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАЖИВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. заживля́ть; док., перех. Сприяти загоюванню;загоювати, виліковувати. Назва «живиця» походить від старовинного повір’я про її здатність заживляти рану на дереві (Наука.., 9, 1956, 18); — Все ж таки треба б перев’язати й заживити їм [козакам] рани,— клопотливо говорила Орися (Стар., Облога.., 1961, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 122.