ЗАЖУ́РЛИВИЙ, а, е, рідко. Сповнений зажури; сумний. Є в поемі [В. Сосюри «Червона зима»] нотки суму і нотки журливих спогадів про тих, що полягли в бою, — і ці зажурливі спогади роблять твір ще людянішим (Мал., Думки.., 1959, 29); Щось було в ній [дівчині] від Олечки. Та ж сама зажурлива синява допитливих очей і дитяча посмішка (Хижняк, Тамара, 1959, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 125.